Педагогіка духовності 

Матеріал виступу 

на І регіональній міжгалузевій науково-практичній конференції "Педагогіка духовності: реалії та перспективи 

духовного виховання у сучасному світі" 

в рамках фестивалю "Подільська покрова" 

за підтримки народного депутата Сергія Буряка

м. Шепетівка 18.10.2012 р. 

         Одного разу жінці наснився сон, що за прилавком магазину стояв Господь Бог.

-         Господи! Це ти! – радо вигукнула жінка.

-         Так, це Я, - відповів Бог.

-         А що в Тебе можна купити?- запитала жінка.

-         У мене можна купити все, - почула у відповідь.

-         Тоді дай мені, будь ласка, здоров’я, щастя, любові та успіху.

Бог доброзичливо посміхнувся і поспішив у підсобне приміщення за замовленим товаром. Через якийсь час він повернувся із маленькою паперовою коробочкою.

-         І це все?!- запитала здивована й розчарована жінка.

-         Так, це все, - відповів Бог і додав: - А хіба, ти не знала, що в моєму магазині продається тільки насіння.

«Джерело духовного життя людина несе в собі від народження, як головну якість духу, але ця якість може бути більш або менш досконала. Звідси виключна необхідність розвивати, виховувати,  вдосконалювати духовне життя дитини. Якщо дитина надана сама собі у  створенні свого духовного світу та образу життя у ньому, то ця велика трудність дитини рідко увінчується успіхом.» Це слова Шалви Олександровича Амонашвілі –  видатного педагога сучасності,  засновника гуманної педагогіки, як окремого напрямку в сучасній педагогічній науці та практиці. Всі принципи гуманно-особистісного підходу до дитини він узяв від класиків світової педагогіки, зокрема М.Ф.Квінтиліана, Я.А.Коменського, Й.Г.Песталоцці, Ж.Ж.Руссо, К.Д. Ушинського, А.Макаренка, Я.А.Корчака, В.О.Сухомлинського,  наголошуючи, що «…класики – не з минулого, вони прийшли до нас із майбутнього.» Саме в межах руху Гуманної педагогіки видається 100-томна серія "Антології гуманної педагогіки", в якій поряд з іменами власне педагогів знаходяться імена Мойсея, Ісуса Христа, Будди, Конфуція, Толстого, Ганді  та ін.

Хоча, науковий напрям «Гуманно-особистісний підхід до дітей в освітньому процесі» і було апробовано ще в 60-70-х роках минулого століття, але саме в наш час він набув величезної популярності серед учителів, вихователів, батьків, науковців і студентів педагогічних вузів. І це не випадково. Жорстока техногенна цивілізація з її відверто цинічним ставлення до людини, руйнуючи культурні й моральні підвалини народів, що складалися впродовж віків, не могла не викликати реакції у відповідь. Вчителі одними із перших усвідомили небезпеку, зіткнувшись із ситуацією, за якої дітей, оточених з усіх боків мороком бездуховності й агресивності, стало важко навчати. Хоча педагогічні технології й виробили стандарти навчання, критерії оцінювання знань, намагаються врахувати всі аспекти і всі ризики, але ж людина – не комп’ютер і не робот, куди можна закласти певну кількість інформації, а потім питати за результат. На відміну від машини, у дитини є душа і серце. І якщо в процесі навчання не відбувається ошляхетнення людської душі, то невідомо, яке місце займуть набуті знання в душі людини і як вона згодом ними розпорядиться. Видатний учений Дмитро Менделєєв вважав,  що знання без виховання подібні до «меча в руках божевільного».

        Головну мету гуманної педагогіки, а саме виховання Благородної Людини, Благородної Особистості, Благородного Громадянина, я осягнула, будучи слухачем авторських  семінарів  Ш.О.Амонашвілі у 2002 році. Завдяки знайомству з гуманно-особистісною технологією «Школа життя» (трактату про початкову ступінь освіти), різні педагогічні ситуації стала аналізувати, пропускаючи їх крізь призму гуманно-особистісного підходу, опираючись на  педагогічні аксіоми:

 Особистість виховується Особистістю;

Доброта виховується Добротою;

Любов виховується Любов’ю;

Шляхетність виховується Шляхетністю;

Серце виховується Серцем.

Система виховання та навчання за Ш. Амонашвілі – це "педагогіка цілісного життя дітей та дорослих", яка будується на началах гуманності й віри в дитину, вихованні творчістю і співпрацею педагогів із дітьми, де в якості педагогів розуміються також батьки. Щодо батьків, то в межах гуманної педагогіки їм потрібно зрозуміти – дитина не є їх власністю, вона скоріше гість, якого вони самі запросили. Якщо на дитину покладаються великі надії, то вони потребують і великої педагогіки. Не можна казати: "На виховання в мене немає часу", так само як не можна вважати гуманізм синонімом безперервного потакання, вседозвілля й безконтрольності. Гуманна педагогіка є педагогікою дисципліни, любов до дитини не може шкодити їй.

   Відповідаючи на питання про зміст поняття "гуманна педагогіка", сам                 Ш. Амонашвілі каже: "Ця педагогіка сприймає дитину такою, як вона є, погоджується з її природою. Вона бачить у дитині її безмежність, усвідомлює її космічність і веде, готує її до служіння людству протягом усього життя. Вона затверджує особистість в дитині шляхом виявлення її свобідної волі й будує педагогічні системи, процесуальність яких визначає любов учителя, оптимізм, високо духовна моральність. Вона заохочує педагогічну творчість і закликає до педагогічного мистецтва.

      На сьогодні актуальною є проблема тлумачення значення первісних понять, на яких ґрунтується смисложиттєва позиція людини, зокрема таких як  ШКОЛА, ОСВІТА, ВИХОВАННЯ, УЧИТЕЛЬ, УРОК.

Так, наприклад, поняття «ШКОЛА» пропонується розглядати не як будівлю, в якій відбувається навчально-виховний процес, а як «СКАЛЕ», що в перекладі з латини означає «скелясті сходи», що піднімаються вгору, на вершину скелі. Це поняття школи дуже давнє, воно пов’язане з духовним змістом, у ньому йдеться про духовне сходження людини, її моральне і культурне вдосконалення в процесі навчання. Гуманна педагогіка пропонує розглядати школу як відрізок життєвого шляху, проходячи який, дитина не тільки набуває знання, вміння і навички, а й найголовніше, такий, на якому відбувається моральне й культурне формування її особистості. У гуманній педагогіці якість знань визначається не тільки їх засвоєнням, а й головне ставленням до них людини. Наприклад, розвиток навичок читання визначається не швидкістю читання, а тим, що зрозуміла дитина з прочитаного, на кого б із героїв вона хотіла бути схожою і т. ін.. Важливо, щоб дитина могла відчути красу і силу слова і щоб прочитаний текст пробудив у ній співпереживання, співчуття, спів радість і т. п. Так поступово виробляється інтерес до книги і пробуджується нагальна потреба в самостійному читанні.

       Крім поняття "школа", наголошується на певній різниці в базисних поняттях "виховання" й "освіта". Зміст процесу виховання випливає з аналізу самого слова: рос. "вос-питание" − "питание оси", живлення осі, безумовно, осі духовної. Отже, виховання позначає живлення душі й через це – процес духовного сходження на "скелю", "нагору", зміст виховання розширюється до формування духовно-душевного стану особистості, що стає джерелом і спрямовуючою силою цілісного життя людини. Відповідно до цього, виховання повинне випереджати навчання, отримання знань.

У  «Школі Життя» Ш.Амонашвілі основний цикл освітніх курсів включає  «Уроки духовного життя». Програма цього освітнього курсу будується за такими орієнтовними  питаннями:

Що таке Духовне життя людини?

Дух. Душа. Духовність. Серце. Сердечність.

Серце – дім Духу.

Які бувають серця у людей?

Як виховувати своє серце?

«Що підкаже серце», «Бачу серцем», «Відчуваю серцем» - що означають ці вислови?

Що таке життя і як воно могло виникнути?

Людина – хто вона? Навіщо і для кого вона народжується?

Місія кожної людини в земному житті.

Роздуми над притчами.

Самопізнання і саморозвиток, самоствердження і самовиховання.

Мислити, думати – суть духовного життя.

Якими бувають думки? Що значить світлі думки? Що значить темні думки?

Вміння управляти своїми думками. Як знати про що думати і як думати.  Та інші.

Ці та інші питання не є строго послідовними і повними. Шалва Амонашвілі пропонує  вводити інші теми, враховуючи розумні побажання батьків. 

         Основними способами проведення уроків Духовного життя є:

 бесіди, розповіді вчителя,

вільні обговорення, аналітичні судження, які будуються на власному досвіді,

читання легенд, притч,

аналіз літературних творів,

мовчання і думання про різні проблеми (про самого себе, про добро і зло, про покращення життя людей),

щоденна практика посилання добрих думок близьким людям, всім людям нашої планети,

 письмово мовні роздуми та інші.

На мою думку, введення такого курсу у шкільну програму починаючи з початкової школи мало б свої позитивні наслідки. Але, на жаль, при виборі курсів найчастіше перевага надається дисциплінам логіко-математичного або оздоровчого напрямку.

Власне методика початкового виховання у практичній діяльності самого Ш. Амонашвілі (практикуючого вчителя з великим стажем роботи) вбирає в себе багато новаторських прийомів і методів, які я використовую у своїй роботі.  Зокрема,

-         хвилинки релаксації, коли діти сидять опустивши голови і закривши очі;

-         нашіптування, коли вчитель слухає на вушко відповіді дітей та дає підказки;

-         рукостискання;

-         присвячення уроків іменинникам;

-         співавторство у розробці завдань до певної теми та вкладання їх у державні підручники;

-         вчитель – «учень»  своїх учнів, адже східна мудрість говорить «ніхто тобі не друг, ніхто тобі не ворог, кожен для тебе вчитель» та інші.

Такі «родзинки» гуманної педагогіки сприяють установленню доброзичливих, відвертих, партнерських  стосунків та є ключиком до душі дитини.

Навчально-пізнавальна діяльність школяра стимулюється не тільки за допомогою цікавої й різноманітної подачі учбового матеріалу, але й характером відносин, які затверджує педагог у процесі навчання. В атмосфері любові, доброзичливості, довіри, співпереживання та поваги дитина охоче й легко сприймає навчально-пізнавальну задачу, тобто якщо дитина відчуває, що цінується її гідність, її самостійна думка, творчий пошук, вона починає прагнути до рішення більш складних навчально-пізнавальних задач. А як важливо в потрібний момент підбадьорити дитину, допомогти повірити у свої сили!

Ти на правильному шляху. Прекрасно! Пречудово! Ти порадував мене своєю роботою.

Мені подобається хід твоїх думок. Я пишаюся тобою. Дуже приємно вчити таких розумних дітей. Не можу не висловити свого захоплення. Я вірю в тебе. Та інші.

       Але сам Шалва Олександрович постійно підкреслює, що не лише методикою тримається поняття Гуманної педагогік. Тільки віра педагога в сили дитини, доброзичлива його підтримка ("я знаю, що ти зможеш"), а також критичне ставлення до самого себе, постійне самовиховання й самовдосконалення нададуть виховному процесу діючої сили й допоможуть постійно знаходити шляхи виховання дитячого розуму й серця.

         Хотілося б висловити надію, що рух гуманної педагогіки й засади світоглядної толерантності, на яких він базується, знайдуть ширше розуміння й розповсюдження в шкільній практиці, а пошуки принципів нової концепції освіти виведуть нас на шляхи педагогіки співпраці, педагогіки добра й любові до людей. Адже за словами Ш.О.Амонашвілі  «Школа – живе духовне єство зі своїм призначенням. Вона веде суспільство, але не є слугою суспільства. Вона зміцнює державу, але не є зброєю в руках держави. Вона служить людині, але не обслуговує її. Яка ж сила направляє Школу? Її направляє сила особистого Духу. Дух школи має свої вічні основи і змінювати їх не буде. В іншому разі не буде самої Школи.»

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Амонашвілі Ш.О. Школа життя / Пер. з рос. – Хмельницький: Подільський культурно-просвітницький центр ім. М.К. Реріха, 2002. – 170 с.
2. Амонашвили Ш.А. Педагогическая симфония. – М.: МЦР, 2002. – 672 с.
3. Амонашвили Ш.А. Образ и образование // Три ключа. Педагогический вестник. − М.: Изд. дом Шалвы Амонашвили, 2001. − Вып. 5. – 124 с.
4. Вайнцвайг П. Десять заповедей творческой личности / Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1990. – 192 с.

5. «Ключ до гуманної педагогіки». Спецвипуск. Початкова освіта №9 (585), березень 2011

Джерело:
http://eprints.zu.edu.ua/1633/

http://serdcevedenie.narod.ru/pedagog/amon.htm